І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва,
бо була вона мати всього живого.
Буття 3:20
1.
Прекрасна Єва, вранішня зірниця.
Невже ще очі його сплять?
Це плоть його, це справжня помічниця!
Й Адам назвав її — Життя.
У ній — майбутнє, щедре і багате,
Пливтиме вічно, без кінця.
Яка ж це честь — саме Життя прийняти
Із рук Великого Творця!
Праматір всього сущого й живого
Передає у світ Життя —
Дарунок неба, сутність вічну Бога —
Як естафету в майбуття.
Але Життя спіткнулось об гординю —
І горизонт зчорнила смерть.
І з плеса річки клапоть неба синій
Враз потягнуло в круговерть.
І та, що в світ земний принести мала
Життя для радості людей,
Сама ж руками грішними вдягала
У смертний одяг всіх дітей.
Сміялась смерть зневажено в обличчя
Жінкам, що тішились дитям.
І перший крик котився на узбіччя
В раю зневаженим життям.
І плакав Батько.
Сльози гірко-теплі:
Вмирають діти без надій.
Й Життя сказало: «Я піду на землю,
І Я помру — за неї і на ній».
І — народилось.
Смертна юна мати
Тримала ніжно Немовля.
Світився хлів, як царськії палати,
Вслухалась в ангелів Земля.
Марія-жінка знов Життя тримає
В земних натруджених руках.
Веселий ранок йде з-за небокраю:
Яка ж хода його легка!
Утішся, жінко, кинь журбу від себе:
Едем вернувся з забуття.
Твій Син відкрив твоїм нащадкам небо.
Ти знов народжуєш Життя!
Твій Син помре.
Як тисячі й мільйони.
Але ця смерть
безсмертям проросте.
І ти, забувши ночі всі безсонні,
Життя
нащадкам
в душі покладеш.
2.
Бог дав тобі життя —
Себе живу частинку —
Щоб ти його Його дарунок крізь бурі пронесла,
Щоб сміх лунав дітей щасливо, щедро, дзвінко,
Щоб посмішками квітів планета розцвіла.
Ти є сама Життя. Ти дітям залишаєш
Росу едемських ранків і відгомін віків.
Ти вічність їм кладеш та небеса безкраї
У їх маленькі руки з Господньої руки.
Ти їм даєш життя: небесне, світле, чисте…
Сама ж і відбираєш — в невинної душі.
Оте життя, що носиш під серцем кам’янистим,
Яке і розміняла на грішні бариші.
Тендітний пагін той, що в світ лишень пробився,
Сама ж зриваєш сміло, безжально, як бур’ян.
Німий та кволий крик, що ще не народився
Про захисток волає крізь кригу та туман.
Бог дав тобі життя.
А ти життя зриваєш,
Яке у твоїм лоні свій перший дім знайшло.
Воно не побіжить назустріч небокраю
І рученят не вмочить у росах за селом.
Не впустить на поріг ранково-свіже сонце,
Воно не посміхнеться бджолині на квітках.
Тобі не простягне в замурзаній долоньці
Жука, якого мужньо зловило в бур’янах.
Його не понесуть баскі гарячі коні
І соколом у небо вже мрії не злетять.
Воно не візьме в руки твої старі долоні
Й не скаже вже: «Спасибі, що ти дала життя!»
Бо ти немилосердно своє життя убила,
Не зупинила совість, не мучив душу страх.
Ще не почавсь політ — а вже згоріли крила
В морозі егоїзму, в байдужості снігах.
Бог дав тобі життя.
Так дай його дитині.
Безцінний дар Творця під серцем збережи.
Щоб ще життя буяло під небом чисто-синім,
Щоб вітер твою душу безсмертям освіжив.
Вавринюк Юрий,
Луцк
Работаю главным редактором христианского журнала "Благовісник", автор двух поэтических сборников "Чекання", "Дзвони вічності", публицист. e-mail автора:poet@online.ua сайт автора:личная страница
Прочитано 12558 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Частная собственность - Антон Статья о частной собственности с позиции добра и справедливости. Ведь рыночный механизм подвержен изменениям руками тех, кто им пользуется. Можно с Сердцем работать, а можно с холодным расчетом. С идеологией это связано, а значит с политикой и теми, кто ведет народ! Но правильно ли ведет? Не уподобляются ли тем слепцам, что ходят друг за другом, и падают в оду яму? Наша жизнь человеческая и история подтверждает этот круговорот слепцов, раз за разом, которые совращаются на посулы мертвой материи.
